"...Третій Ангел просурмив впала з неба велика зірка, що горіла, немов світильник. Впала на третину рік на джерела вод. Ім'я цієї зірки – полинь. Третина вод стала полином. Багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали..." /Біблія. Новий зав т. Откровення святого Івана Богослова/.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанцї несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний
Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель.
О Боже, Боже, як ти міг
Страшне це лихо в світ пустити.
Мабуть і думки не було
Що можуть зло таке вчинити.
О Боже, Боже, поможи.
Дай хворим ліки, кволим силу,
Надію всім, хто уцілів
І спокій тим, хто ліг в могилу.
Скільки невинних полягло,
А скльки в муках помирає.
А немовлята... їх за що
Нещадно доля так карає?
14 грудня в Україні відзначається «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Указ N 945/2006 про заснування цієї пам'ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.
У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібен цей день, і чому саме 14 грудня вибрано для вшанування учасників ліквідації.
Справа в тому, що 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день «Днем ліквідатора». Ще в 1986 г. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, в якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств та громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.
Надання державного статусу «Дня ліквідатора» ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких, недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов'язана й інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Лише перші 5 тисяч з тих, хто ліквідував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 року всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.
Все, чим дихаєш, чим ти живеш,
Це – колиска твоя, Україна,
Це – краса, що немає їй меж.
Україно, краю мій квітковий,
Пісні солов’їні про любов,
Степ, гаї, зозулині діброви
Просяться у пісню знов і знов.
Чорнобильська трагедія страшним тягарем лягла на плечі нашої країни…
Вона дивиться, дивиться в душу,
Вона палить очима до дна.
А я все це дотерпіти мушу,
Щоб спокутувати гріх цей сповна.
Щоб із гуркотом першого грому
Прокидався дощ молодий,
А із садів щоб лився аромат –
Такий солодкий, ніжний і п’янкий.
Щоб птахи співали, щоб пісні лунали,
Щоб вітер в лісах гомонів.
Щоб діти на повен голос казали:
«Хай буде життя на землі!»
- І поки з дитячих вуст лунатимуть слова «Пусть всегда будет солнце!» ми можемо вірити – життя прекрасне і воно продовжується.
Комментариев нет:
Отправить комментарий